УКРАЇНСЬКА МОВА – ДЕРЖАВНА МОВА
Українська мова. Це наш дух, наша душа, наша пісня, наш народ. Це основа нашої безмежно багатої культури. В мові рідній мудрість віків, пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу – його щирість, праця, радість, печаль, безсмертя. Вслухайся в рідну українську мову, в її незбагненну душу. Їй так потрібен вогонь любові, духовна міць.
Українська мова. Упродовж багатьох століть українська мова була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася. Накладене ще в другій половині ХVІІ століття табу великим тягарем лежало на ній майже до ХХ століття. Безжально витіснялась рідна мова з державних установ, навчальних закладів. Та мова наша вистояла. І ось, нарешті, набула українська мова статусу державної. У десятій статті Конституції України записано, що «державною мовою в Україні є українська мова». Отже, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». І це неабияка перемога. Адже гине мова – гине народ. Без мови народ ніколи не зможе стати свідомою і повноцінною нацією.
Мова – це духовне зростання, це сила культури, сила нації. І ми повинні жити з вірою в те, що наша національна мова як головний носій нашого народного духу не може загинути, бо хіба може вмерти українська пісня, Шевченкове слово, Франкова думка, Лесина сила?
Тож пронесімо цю глибоку любов до рідної мови через віки. Пам’ятаймо, що любов до рідної мови – це любов до здорової духовності, до знання, світла, благородності, справедливості. Це найприродніше і найглибинніше духовне начало людського життя. Його потрібно збагачувати, розвивати, воно повинно мати простір для свого росту.
Чим далі людина заглиблюється в рідну мову, тим глибше пускає корінь у національний грунт. Вивчення рідної мови – це відчуття єдності з державою, відчуття єдності із землею, на якій живемо, з народом – творцем і носієм української мови, почуття комфортності від того, що ми спадкоємці і носії історичної пам’яті однієї з найкращих народних культур, вік якої окреслюється 7 тисячоліттями.
Хіба заради цього не варто вивчати таку чарівну мову, душею сприймати й відчувати рідне слово, його інтонаційні відтінки, всю його багатобарвність, розмаїття, красу, часом глибоко приховану, вивчати так, щоб володіння нею стало мистецтвом українського слова?!
«Не забувай своєї рідної мови – це тисячі ниток , які пов’язють мільйони людей в єдине ціле – в народ»
« Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі…»
(В.Сухомлинський)
