День святого Валентина
14 лютого в більшості країн світу відзначають День святого Валентина або Свято закоханих.
В Україні це також популярне свято, яке закохані проводять разом, дарують одне одному подарунки та роблять романтичні жести. Закохані вітають одне одного з Днем святого Валентина, який вважається захисником тих, хто кохає.
На жаль, у цьому році багато закоханих святкують його далеко один від одного, і чимало привітань в цей день полетить на фронт. Нехай усі слова любові, сказані чи написані сьогодні, зігрівають душі та серця наших захисників.
День закоханих по-українськи: як писали про кохання Іван Франко, Леся Українка,Михайло Старицький, Микола Вінграновський, Олександр Олесь…
Час навчитися говорити про кохання українською! І найкращі вчителі тут — наші класики. Колись вони закарбували на папері найромантичніші слова про любов, а нині ці вірші стали популярними піснями.
У добірці — лірика Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Павла Тичини. Їхні рядки про кохання сьогодні стали хітами.
Лірична поезія Івана Франка
«Отсе тая стежечка»
Отсе тая стежечка,
Де дівчина йшла,
Що з мойого сердечка
Щастя унесла.
Ось туди пішла вона
Та гуляючи,
З іншим своїм любчиком
Розмовляючи.
За її слідами я,
Мов безумний, біг,
Цілував з сльозами я
Пил із її ніг.
Наче потопаючий
Стебелиночку,
Зір мій вид її ловив
На хвилиночку.
«Чого являєшся мені…»
…Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?..
Чим особлива лірична поезія Івана Франка:
️ написана в народно–пісенній манері, перегукується з фольклором;
️ у поезії вирують пристрасті, біль, страждання й випробування через нерозділену любов;
️ вірш входить до Франкової збірки «Зів’яле листя», і назва ця — алегорична. Так поет описує «завмерле в серці кохання»;
️ «Отсе тая стежечка» — частина «другого жмутка» збірки (всього їх три). Її поет присвятив Юзефі Дзвонковській.
В ліриці І.Франка знаходимо чимало рис фольклористичної традиції. Тут панують зменшливо-пестливі суфікси й традиційні порівняння, метафори: «стеблиночку», «сердечка», «стежечка». Вражає концентрація емоцій від нерозділеного кохання. Ліричний герой не здатний прожити й дня без об’єкта своєї пристрасті, а холодна пані не звертає уваги на всі його безмежні страждання. Усі три жмутки збірки «Зів’яле листя» присвячені жінкам, стосунки з якими в Івана Яковича не склалися. Ці художні тексти можуть стати гарними об’єктами дослідження психотерапевтів, адже історія світового мистецтва нам показує: життєва драма митця народжує видатні твори.
Лірична поезія Ліни Костенко
«Спини мене»
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
«І як тепер тебе забути»
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Чим особлива лірика Ліни Костенко:
❤️ завдяки цьому віршу читач поринає в могутню лавину почуттів авторки;
❤️ у цій поезії немає розділових знаків, чи ви помітили? Слова героїні ллються стрімким потоком свідомості, і складається враження — пунктуація геть неважлива. На неї немає ні сил, ні бажання;
❤️ емоційність твору підсилює прийом алітерації на «с» («вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени») та повторюване вживання частки «ж»: «вона ж промчить», «за нею ж будуть», «вона ж порве», «вона ж поспалює».
Лірика Ліни Костенко — надзвичайно чуттєва й емоційна. Вона – своєрідний рух душевного неспокою. Це кульмінація почуттів ліричної героїні, про які ми читаємо в тексті. Поетка полюбляє використовувати потужні метафори, тавтології, оксюморони – «дивної отрути», «спраглої жаги». Героїня вже на межі своїх почуттів. І саме в цей момент вона ними ділиться з читачем — красиво, чуттєво, яскраво. Іноді навіть тактильно. Чи ж не за це ми обожнюємо поезії Ліни Василівни?
Лірична поезія Лесі Українки
«Плющ»
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом вкрита, —
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Чим особлива ця інтимна поезія Лесі Українки:
❤️ у ній закарбоване передчуття довічної розлуки з коханою людиною;
❤️ вірш присвячений другу серця поетки — Сергію Мержинському, який важко захворів і згасав на очах у Лесі;
❤️ поетеса пише про палке бажання бути поруч зі своєю любов’ю до останнього, якими б важкими й страшними не були б ці миті;
❤️ образ плюща — це метафора жіночої ніжності.
Поезія Лесі Українки — глибока, драматична, сумна. Це важкі, довгі й дуже осмислені почуття. Її інтимна лірика — філософська та медитативна, — ти наче споглядаєш життя. Це також саморефлексія. Дуже часто переживання ліричної героїні переплітаються з образами природи. Це створює ефект цілісності внутрішнього всесвіту героїні. Усе пов’язано з усім. Це тиха драма. Адже героїня Лесі Українки не кричить про свій біль, не зносить читача хвилями розпачу — радше міркує про свій досвід, проживає його. Кохання як воно є — теж досвід.
Лірика Миколи Вінграновського
«Романс»
Не говори, не говори
Про світанковий яр,
Там сплять прощання явори
Під вибухами хмар.
Бродили щастям дні мої
З тобою у маю,
І на багнети солов’їв
Я кинув юнь твою.
Я плескав небо мрій своїх
На твій дівочий шлях…
І жаль мені, що я не міг
Спалить тебе в полях.
Не говори, не говори
Про світанковий яр,
Там сплять прощання явори
Під вибухами хмар.
«Вас так ніхто не любить. Я один…»
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Фіолет «Вас так ніхто не любить. Я один…» на слова Миколи Вінграновського
Чим особлива лірика Миколи Вінграновського:
️ Вінграновський — український гуру «ліричної сповіді»;
️ назва вірша не випадкова: поет вступає в діалог із жанровою і віршувальною традицією романсу;
️ поезія дивує «мілітарною» образністю — «вибухи хмар», «багнети солов’їв».
Ліричний герой Вінграновського виражається максималістично. Напівтонів немає. Усе, мов в останній раз. У його текстах ми часто зустрічаємо гіперболізовані художні засоби, незвичні та влучні. Саме тому ліричний герой любить «…як сіль свою Сиваш, Як ліс у грудні свій листок останній». Почуття у Вінграновського — завжди вибух, мікс музики і сенсів, що чіпляє читача за живе. Також у поезіях Вінграновського ми можемо простежити «лицарський кодекс»: герой повністю відданий коханій дамі. Про це свідчать і звернення до любовї на ви у багатьох поезіях.
Лірична поезія Михайла Старицького
«Мій рай»
Чого свої очі, чого свої милі
Вмиваєш гіркими слізьми?
Хіба ж ти не знаєш, що люди, як хвилі,
Байдужі, холодні, німії
Кепкують над краєм твоїм сиротливим,
Ти крушишся серцем сама…
Хіба ж ти не знаєш, що в світі кривдивім
Ні ради, ні правди нема!
Якщо мене вірно, зозуле, кохаєш,
То ти на людей не вважай;
Хіба ж ти не бачиш, хіба ж ти не знаєш,
Що ти моє щастя, мій рай!
Чим особлива ця любовна поезія Михайла Старицького:
️ Михайло Старицький — майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів;
️ ця поезія надзвичайно гармонійно поєднує картини розкішної природи з тональністю любовних почуттів;
️ у страждання героїні вплетені громадянські та патріотичні мотиви, тож вірш більше тяжіє до роздуму, аніж до романсу.
Михайло Старицький — справжній фанат фольклорної традиції і вірний її нащадок. Відповідно, у своїх поезіях він використовує схожі художні засоби, звертання, традиційні метафори, слова на кшталт «серце», «зозуля», «гіркі сльози». Усе це — народні символи. Утім, саме слідування фольклорній традиції робить тексти Старицького по-справжньому народними — так, що їх не можна відрізнити від давніх традиційних текстів. Але простота і щирість завойовують читача й роблять поезії пісенними перлинами.
Лірична поезія Олександра Олеся
«Вийди, змучена людьми»
Вийди, змучена людьми
І одурена думками,
Снами, мріями, казками, —
В лісі будем тільки ми.
В лісі дзвонять солов’ї,
Виливають щастя в звуки,
Виливають в звуки муки
Світові… Вийди!
Я нарву квіток
І встелю Тобі дорогу
Як улюбленій, як Богу, —
Бо єдиний Ти мій бог.
Чим особлива ця любовна поезія Олександра Олеся:
️ у цьому вірші — невзаємне, нещасливе кохання, чекання і нездатність забути кохану людину;
️ кохана зображується пташкою чи квіткою, а закохані порівнюються з природними явищами;
️ віра в те, що молодість можна повернути силою кохання;
️ справжня любов — жертовна, вимагає всепрощення.
Олександр Олесь має свої фірмові символи: весна, солов’ї, цілунки, ліс. І поклоніння коханню, звісно. Абсолютизація почуттів, як в юності, насиченість життя, концепція «життя тут і зараз, мов востаннє». Поети минулого не ходили до психологів. Відповідно, кохання не розглядалось як партнерство чи відстоювання кордонів. В інтимній ліриці таких понять не існує.
За ресурсами Інтернет(Освіторія Медіаhttps://osvitoria.media › … › Альтернативна освіта