Головна » Новини бібліотеки
Category Archives: Новини бібліотеки
Російсько – українська війна (24 лютого 2022р.)
Не забуваймо про те, що війна і досі продовжується. Читайте книги з віршами чи розповідями від бійців, які є частиною нашої історії України, щоб дізнатися про долі українських військових.
Пропонуємо читачам прочитати одну з книг про сучасну російсько – українську війну:
- Валерія Бурлакова «Життя Р.S.», 2016р.
- Василь Шкляр «Чорне сонце», 2018р.
- Позивний «Вирій» «»Жадання фронту», 2019р.
- Борис Гошко «Тил», 2019р.
- Роман Зіненко «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії
в 2-х томах», 2019р.
- Дмитро Вербич «Точка неповернення», 2020р.
- Роман Коваль «Донбас. Радість і біль» 2020р.
- Наталка Позняк -Хоменко «Волонтери: сила небайдужих», 2020р.
- Максим Бутко «Записки з війни», 2020р.
- Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни», 2020р.
- «Точка неповернення», Дмитро Вербич, 2020 рік
-
Раніше один із них був мандрівником, інший — тренером з фрі-файту, третій продавав солярку в Нігерії. В один момент для кожного настала точка неповернення. Розпочалася війна, і життя вже не могло стати таким, як було. Дмитро Вербич, доброволець, описує події 2014-2015 років. Про сепаратистів, російський спецназ, постійний холод і виживання. Іноді просто з ножем проти кулемета, українські добровольці і тоді були незламними.
- «Життя P.S.», Валерія Бурлакова, 2016 рік
-
Це книга-щоденник журналістки та воїна Валерії, в якої під час виконання бойового завдання загинув наречений, боєць 93-ої ОмБР Анатолій Гаркавенко, позивний «Морячок». Сама дівчина потрапила на фронт як журналістка, але залишилася воювати простим піхотинцем.
Книга — це листи, які вона просто на передовій писала нареченому 40 днів після його смерті. Це описи подій на шахті «Бутовка», роздуми про війну та спогади й емоції про те, що робив «Морячок». Зараз по книзі існує вистава з однойменною назвою, щоб можливо було ще більше перейнятися історією.
- «Донбас. Радість і біль», Роман Коваль, 2020 рік
-
Книга сучасного дослідника історії України Романа Коваля показує сучасну війну через спогади її учасників, нариси волонтерок і журналісток. Радість і біль кожного воїна — це емоції, які виникають у них при розповідях про участь в бойових діях 2014-2020 років. Тут є спогади командирів та піхотинців, добровольців різного віку та з різних підрозділів.
- «Жадання фронту», Позивний «Вирій», 2019 рік
-
Збірник історій українського добровольця про фронт і тил. Розповіді цікаві, печальні, буденні, пасіонарні і часом неймовірні. Тільки від наших воїнів можна дізнатися про побут, умови, а головне — людей та події 2014 року.
- «Тил», Борис Гошко, 2019 рік
-
Автор книги служив у 128 гірськопіхотній бригаді, брав участь в боях за Дебальцеве. У своєму воєнному романі простими словами передає атмосферу, емоції та переживання людей, які в умовах війни продовжують жити. В сюжеті показаний не тільки фронт, а й мирні міста, які й утворюють тил.
- «Волонтери: сила небайдужих», Наталка Позняк-Хоменко, 2020 рік
-
Не всі захисники України — військові, волонтери стали тими, хто часто рятував не тільки армію, а й країну. В цій книзі від Українського інституту національної пам’яті 28 історій волонтерів, які від першої особи покажуть, як відбувалася підтримка армії, допомога пораненим та населенню. З 2014 року кожен п’ятий українець вже став волонтером або жертвував кошти на волонтерство і досі триває підтримка тих, хто на фронті. І підтримка зараз потрібна не менше.
- «Чорне сонце», Василь Шкляр, 2018 рік
-
Книгу автор присвятив бійцям «Азову». Головним героєм став реальний воїн з позивним Художник. Роман показує переживання, роздуми хлопця. Чому гинуть найкращі люди? Яке майбутнє чекає країну? Без наказів, але за покликом серця хлопець їхав на війну, щоб стати добровольцем.
- «Записки з війни», Максим Бутко, 2020 рік
-
Книга від волонтера та добровольця, який був бійцем у складі Добровольчого Українського Корпусу. В невеликій збірці — короткі оповідання про побратимів, події, побут. Без прикрас, вигадок чи перекручувань, максимально точно від учасника подій
- 9. «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії в 2-х томах», Роман Зіненко, 2019 рік
-
Автор був колишнім піхотинцем і у 2014 році став добровольцем батальйону «Дніпро-1», у серпні опинився у пекельному Іловайську та одним із перших написав про війну на Сході. Це була книга «Іловайський щоденник» — спогади про ті події та дослідження, засноване на розповідях близько сотні бійців та офіцерів, журналістське дослідження на основі сотень публікацій, відео та фотографій, що стосуються боїв під Іловайськом.
- «Слов’янськ. Початок війни», Артем Шевченко, 2020 рік
-
Захоплення Слов’янська загоном Гіркіна-«Стрєлкова» у квітні 2014 року стало початком гібридної війни з Росією на Донбасі. У книзі документальне дослідження та опис найважливіших епізодів битви за Слов’янськ з фото й записами інтерв’ю, спогадами героїв, що брали участь у боях.
Розкажіть дітям чи меншим братам, сестрам про сміливих, відданих бійців та волонтерів.
Сподіваємося, підбірка книг стане вам у пригоді!
За матеріалами Інтернет
Російсько – українська війна (24 лютого 2022р.)
З метою концептуалізації пам’яті про події сучасної російсько – української війни, сприянню формування навичок аналізу інформації, критичного мислення та усвідомленого ставлення до соціальних викликів у бібліотеці освітнього закладу розгорнуто інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті.
Для ознайомлення, перегляду та більш детального вивчення запрошуються всі бажаючі читачі, педагоги і здобувачі освіти.
Видання Українського інституту національної пам’яті про російсько-українську війну
Радимо прочитати:
Книга «Дівчата зрізають коси» – це спогади 25 жінок-воячок, які брали участь в російсько-українській війні у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 рр. як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці, снайперки та ін.
У спогадах йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни. Розповіді доповнені фотографіями із зони бойових дій.
Ці історії було записано з листопада 2017 до липня 2018 року воєнною кореспонденткою Євгенією Подобною.
Завантажити електронне видання можна нижче або ж на Google Play.
Завантажити:
Люди «сірої зони»: свідки російської анексії криму 2014 року
У збірці свідчень про російську анексію Криму 2014 року йдеться про ту частину історії «кримської весни», яку замовчує або навмисно спотворює російська пропаганда.
Понад півсотні оповідей спростовують міфи про те, що анексія півострова була безкровна і що «кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно вибрали Росію». Як насправді Крим опинився під контролем Росії та чим це обернулося для його мешканців? Які методи застосовують російські спецслужби та силовики щодо мирних громадян на півострові? Відповіді на ці та інші питання дають кримчани, які стали свідками та жертвами російського військового захоплення півострова навесні 2014 року.
Завантажити:
Усна історія російсько-української війни 2014-2016. Випуск 2
«Усна історія російсько-української війни» – це проект істориків Запорізького національного університету, що реалізовується за підтримки Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА та Українського інституту національної пам’яті. Проект передбачає видання серії книг, щоб зафіксувати справжню хроніку подій на новітньому українському фронті.
До другого випуску серії увійшли спогади бійців 55-ї окремої бригади Збройних сил України – найбільшого з’єднання, що базується в Запоріжжі. У спогадах, зокрема, розповідається про специфіку участі у війні артилерійських підрозділів. Інтерв’ю доповнені світлинами із зони бойових дій.
Завантажити:
Усна історія російсько-української війни 2014-2016. Виспуск 2.pdf
Усна історія російсько-української війни 2014-2016. Виспуск 2.epub
Усна історія російсько-української війни 2014-2016. Випуск 3
«Усна історія російсько-української війни» – це проект істориків Запорізького національного університету, що реалізовується за підтримки Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА та Українського інституту національної пам’яті. Проект передбачає видання серії книг, щоб зафіксувати справжню хроніку подій на новітньому українському фронті.
У третьому збірнику вміщено інтерв’ю людей, які належать до різних цільових груп: десантник, артилерист, військовий медик, рятувальник, начальник штабу самооборони, переселенці. Укладачі лишилися вірними заповіді «показувати історію, як вона є». Цей збірник, як і вся серія, – квінтесенція “окопної правди” людей, що ризикують власним життям.
Завантажити:
Усна історія російсько-української війни (2014-2018 роки). Випуск 4
«Усна історія російсько-української війни (2014-2018 роки). Випуск 4» – книга спогадів військовослужбовців, які воювали у складі українських добровольчих формувань.
Через спогади окремих бійців розкриваються обставини виникнення батальйонів «Донбас», «Айдар», полку «Азов», Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», батальйонів територіальної оборони.
Видавничий проект «Усна історія російсько-української війни» було започатковано ще у 2015 році спільно з Запорізьким національним університетом та Запорізькою обласною державною адміністрацією. Уже вийшло три книги із цієї серії, які презентували розповіді бійців 79-ї та 55-ї бригад Збройних сил України, військовослужбовців Національної гвардії України, представників запорізької Служби з надзвичайних ситуацій, волонтерів, переселенців.
Книга “Усна історія російсько-української війни (2014-2018 роки. Випуск 4) видана Українським інститутом національної пам’яті у співпраці з історичним факультетом Запорізького національного університету, Запорізькою обласною державною адміністрацією, Інститутом української археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України.
Завантажити:
21 БЕРЕЗНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ
Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, відомим по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадского царства – царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами.
Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в середньовіччі. Цікаво що, наприклад, весь Коран побудований на римах.
У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
„Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу.
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.
І тільки злість буває геніальна…
І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі наковальня,
що треба мати нерви, як дроти.
А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого й солодкого, як шоколад.
Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим,
холодний степ моєї самоти.
Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!
А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.
Була б така чарівна лепетуха,
такі б ото улучила слова,
що як по змісту, може, й в’януть вуха,
а як по формі — серце спочива.
Хто ж натягнув такі скажені струни
на цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр — усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
Ліна Костенко
Радимо до прочитання:
Анотація «Триста поезій», Ліна Костенко
Збірка робіт однієї з найвідоміших і найулюбленіших поетес України пропонує мандрівку її творчістю, де можна буде поспостерігати за розвитком стилю та зміною світогляду Ліни з плином часу. На сторінках, крім віршів, ви зустрінете уривки з поем та романів. Це видання є найповнішим збірником вибраних творів поетеси за період незалежної України. Тут є як всім знайомі рядки, так і менш відомі. Поезія Ліни Костенко має дивовижну властивість переносити читачів у свої світи й пробуджувати бажання вивчити декілька віршів, щоб за нагоди декламувати у затишній компанії.
Про книгу «Триста поезій»
У рядках поетеси можна знайти тонкий філософський підтекст, проникливі й водночас прості ліричні образи, майстерну гру слів, влучні метафори та алегорії. У збірці вона часто використовує квіти як символи життя, часу, долі й навіть смерті. Найчастіше у віршах можна зустріти троянди й бузок. Сад може бути сакральним простором, в якому зустрічаються земне й небесне. Також Ліна часто звертається до міфології та старовинних вірувань. Вона постійно нагадує про зв’язок людей з природою, підкреслюючи, що ми — лише частинка великого світу, де все пов’язане й залежить одне від одного.
Ліна Костенко — одна з найвідоміших жінок в культурі нашої країни й справжній символ української літератури. Її творчість привернула увагу публіки й критиків з перших збірок, а спротив тоталітарному режиму записав ім’я поетеси в історію України. На її рахунку — велика кількість літературних нагород та переклади багатьма європейськими мовами. Більшість з нас познайомилися з її творчістю у школі, але не всі відкрили її заново вже у дорослому віці, що однозначно варто зробити, адже багато речей у її поезіях неможливо відчути й зрозуміти дітьми чи підлітками.
Збірка дарує квиток в інший світ, створений дивовижними образами поетеси, які змушують подивитися на описані речі під іншим кутом. Ліна говорить про дитинство, дорослішання, кохання, природу, втрату, боротьбу, пошук, любов до Батьківщини. Її вірші у цій книзі не втрачають актуальності й торкаються наших сердець крізь роки.
«Триста поезій» входить в колекцію «Українська поетична антологія», яка об’єднана одним стилем: обкладинка, обтягнута тканиною, золоте тиснення, шовкове лясе, невеликий розмір. Бузковий колір оформлення наче натякає на одну з улюблених поетичних квіток Ліни. Книга стане чудовим доповненням домашньої бібліотеки як частина згаданої серії для поціновувачів поезії, так і самостійно для охочих детальніше дослідити творчість поетеси.
Про автора
Сучасна українська письменниця і поетеса, яскравий представник покоління «шістдесятників», лауреат великої кількості літературних премій і нагород. Творчості Ліни Костенко характерні глибокі ліричні образи, тонкі характеристики і філософський підтекст. Твори автора перекладені багатьма європейськими мовами і добре відомі за межами України, хоча сама поетеса не любить показуватися на публіці і вважає за краще усамітнений спосіб життя. Купити книги Ліни Костенко варто всім читачам, які стежать за сучасною українською літературою або цінують тонку і чуттєву поезію.
За матеріалами Інтернет (Ділова мова)
В його голосі жила Україна
До 100 – річчя від дня народження Дмитра Михайловича Гнатюка ( 1925 – 2016) в бібліотеці освітнього закладу оформлено куточок пам ‘яті «В його голосі жила Україна».
ДМИТРО ГНАТЮК. ЛЕГЕНДА УКРАЇНСЬКОГО ОПЕРНОГО СПІВУ
«У мене була мрія так заспівати українську пісню, як ніхто інший, і я її здійснив. Тому я – щаслива людина».
«Опера – моя радість і любов, а пісня – то душа»
(Д. Гнатюк)«
Немає іншого співака, який би подарував своєму народові стільки незабутніх перлин–пісень, які відразу ж ставали народними: «Два кольори», «Ясени», «Вівці мої, вівці», «Очі волошкові», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Рідна мати моя», «Марічка». Таких можна назвати десятки. Дмитро Гнатюк — найшанованіший і найвідоміший артист серед українців усього світу.
Видатний співак, Герой України, народний артист України, академік Національної академії мистецтв України, професор, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Михайлович Гнатюк народився 28 березня 1925 року в румунському селі Старосілля (зараз Мамаївці) нині Кіцманського району Чернівецької області.
Його батьками були прості селяни Марія Іванівна та Михайло Дмитрович, причому батько був ветераном Першої світової війни і все життя проходив із дерев’яним протезом замість ноги. Сім’я Гнатюків користувалася авторитетом в селі, хоча й була небагата.
У сімействі було шість дітей, і нерідко Михайло Гнатюк, вирушаючи у справах до Чернівців, залишав Дмитра за старшого. Майбутній співак чудово говорив румунською і непогано навчався у місцевій школі, дзвінко наспівуючи улюблені пісні в прибудові біля стайні. У восьмирічному віці хлопчик потрапив до церковного хору, де батюшка Мирослав, відразу відчув талант юного прихожанина та навчив його музичної грамоти.
Коли почалася Друга світова війна, Дмитро Гнатюк встиг закінчити тільки восьмирічку. Спочатку область Румунії, де знаходилося село Старосілля, зайняли війська СРСР, потім регіон приєднали до УРСР, а незабаром після цього сюди прийшли німецько-фашистські загарбники.
Сімейство Гнатюків було евакуйовано в місто Нижня Салда Свердловської області (РФ). Там Дмитрові вдалося отримати додатково середню освіту, і там же в 1944 році він пішов працювати сталеваром.
Після перемоги Радянського Союзу над Німеччиною юний музикант повернувся до Чернівців і отримав роботу в місцевому Музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Неабиякі вокальні дані артиста швидко привернули увагу фахівців, і незабаром Дмитро Гнатюк отримав запрошення до Державної київської консерваторії, де він і навчався камерному та оперному співу (1946 – 1951 рр..)
Продовжив здобувати освіту у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого на режисерському відділенні.
Одразу після закінчення навчання співак був із розпростертими обіймами прийнятий до трупи Київського театру опери і балету ім. Тараса Шевченка на посаду соліста. Талановито виконані партії Євгенія Онєгіна, Фігаро, Ріголетто, Мазепи та багатьох інших персонажів забезпечили йому шалену популярність, а також гастролі в США, Австрії, Італії, Нової Зеландії тощо.
Оперний співак також був режисером-постановником та отримав популярність режисера-новатора. Дмитро Гнатюк здійснив постановки відомих та улюблених опер: «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Пікова дама», «Мазепа» Петра Чайковського, «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського, «Тоска» Джакомо Пуччіні, «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні, «Травіата», «Аїда» Джузеппе Верді, «Війна і мир» Сергія Прокоф’єва.
Крім роботи в Театрі імені Шевченка, артист ставив спектаклі в Донецькому театрі опери та балету імені Солов’яненка та в оперній студії Київської консерваторії. З 1985 року він став також режисером у Київському дитячому музичному театрі.
Дмитру Михайловичу скорилися не тільки оперні театри, а й естрада. Ця складова його кар’єри почалася з пісні «Два кольори», записаної в 1960 році. Грамплатівки з цією піснею скуповувалися величезними тиражами, пісня звучала в телепередачах і на радіостанціях.
Незабаром співак закріпив успіх, виконавши «Пiсню про рушник». У томужроці Дмитро Гнатюк отримав звання Народного артиста СРСР.
Першою і єдиною дружиною Дмитра Гнатюка стала Галина Макарівна, з якою співак познайомився ще в молоді роки. Галина Гнатюк отримала філологічну освіту, працювала у сфері української граматики, історії мови. У пари з’явився син Андрій.
І Галина, і Дмитро досить багато часу приділяв своїй кар’єрі. У 1988 році Дмитро Михайлович був обраний головним режисером Театру опери та балету, а також директором Національної опери.
Паралельно займався й політичною діяльністю як депутат Верховної Ради Радянського Союзу. Після проголошення незалежності продовжив свою політичну діяльність. Був заступником голови комітету ВР з питань культури і духовності, також був обраний народним депутатом. У 1996 році ним заснована Академія Мистецтв України. Він має звання Героя України (2005), обирався до Верховної Ради III скликання, де очолював комітет культури.
Дмитро Гнатюк, виступаючи як концертний співак, записав 21 платівку. У його репертуарі було понад 85 творів національної та світової класики – від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.
Перший виконавець знаменитих хітів 1960-х «Два кольори» та «Як тебе не любити, Києве мій!» Дмитро Гнатюк помер 29 квітня 2016 року на 92-му році життя. Незабаром після цього 20 червня 2016 року, померла й дружина артиста.
Все своє життя Гнатюк присвятив розвитку та популяризації національного оперного мистецтва та вихованню кращих українських митців. За видатні досягнення він був нагороджений численними державними відзнаками.
28 лютого 2020 року в Печерському районі м. Києва видатному українському співакові відкрили меморіальну дошку. Її встановили на фасаді будинку, де жив артист, на вулиці Станіславського. В цьому ж будинку сім’я Гнатюка облаштувала кімнату-музей, присвячену творчому шляху виконавця. Виготовили й встановили пам’ятну дошку за рахунок рідних артиста. У розпорядженні Київської міськдержадміністрації говорилося, що відповідальність за її утримання та збереження теж взяла на себе сім’я Гнатюка.
«Якщо у вас немає волі, один талант не витягне людини. Є воля – є мета. Я слухав свого вчителя, Івана Паторжинського, і відчував свою місію – нести в світ нашу українську пісню». (Д. Гнатюк).
Іван Дерда, відомий співак-вокаліст, народний артист України, написав про свого уславленого земляка:
«Віримо, що пам’ять і любов до творчості Дмитра Гнатюка завжди нагадуватиме нам про те, що поєднання мистецтва і життя є ідеал – ідеал творчості, якого досягнути важко, до нього можна лише наближатися… Але це – найдостойніший вибір людини, яка стає на творчу дорогу, що веде до храму людської душі»
Нагадаємо маловідомі факти з життя співака:
- На гастролях в Австралії та Новій Зеландії артист проспівав 57 сольних концертів за два місяці..
- Улюблена партія Гнатюка – Остап у «Тарасі Бульбі» Лисенка, улюблений композитор – Д. Верді.
- Платівки з піснями Дмитра Гнатюка вийшли щонайменше 57-мільйонним тиражем.
- Дмитро Гнатюк збирав колекцію картин, у тому числі українських художників – Васильковського, Левченка, Пимоненка та інших.
Бібліотека радить прочитати:
- Дмитро Гнатюк. Зоряний шлях = Dmytro Hnatiuk. The Starry Road / упоряд., вступ. ст. В.Д. Туркевич, упоряд. Г.М. Гнатюк, перед. сл. М.Г. Жулинський. – Київ: Мистецтво, 2012. – 351 с.
Гордон Д. Лица Украины.– Харьков: Фолио, 2004. – 510 с.
Береза Р. Духовна велич України. – Львів: Апріорі, 2023. – 440 с.
***
Дерда І. Дмитро Гнатюк: його душа співзвучна пісні: Електронний ресурс: Код доступу:
https://mus.art.co.ua/dmytro–hnatyuk–joho–dusha–spivzvuchna–pisni/
Кушнір Л. Дмитро Гнатюк: Мою «Черемшину» навіть японці співають: Електронний ресурс: Код доступу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1734/348/61365/
За матеріалами Інтернет (фото вільного доступу)
Світ врятує слово
3 березня – Всесвітній день письменника
3 березня є особливим днем для тих, хто віддав своє життя слову, хто розповідає нам історії, творить світи і розвиває культуру через письменність. Цей день відзначається як Всесвітній день письменника і є символом визнання заслуг авторів, поетів та журналістів у розвитку суспільства.
Основою створення цього свята стала потреба вшановувати письменників, які відіграють ключову роль у формуванні світогляду, культурних цінностей та національної свідомості.
Дата відзначення, 03 березня, є сталою. свято є актуальним для всього письменницького братства незалежно від жанру та країни проживання. Відзначається як професійними письменниками, так і їх читачами, адже саме завдяки їхньому таланту і праці ми можемо зануритися в захоплюючі історії.
У 2025 році Міжнародний день рідної мови святкується 21 лютого. Це свято, що підкреслює важливість мовного та культурного різноманіття. Цей день нагадує про необхідність збереження та підтримки рідних мов, які є невіддільною частиною ідентичності кожної нації.
Історія заснування дня рідної мови
Міжнародний день рідної мови був проголошений на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році. Датою святкування обрали 21 лютого на честь подій 1952 року в Дацці (нині столиця Бангладеш), де під час демонстрації за визнання бенгальської мови офіційною, поліцією було вбито кількох студентів. Відтоді цей день символізує боротьбу за право говорити рідною мовою та підкреслює важливість мовного різноманіття.
Міжнародний день рідної мови в Україні
В Україні День рідної мови набуває особливого значення, адже українська мова протягом століть зазнавала утисків та заборон. З 1622 року до розпаду СРСР було зафіксовано 58 випадків заборони використання української мови.
Особливо руйнівним був Валуєвський циркуляр 1863 року, який стверджував: “Української мови не було, немає і бути не може”. Попри ці перешкоди, українці зберегли свою мову, яка є основою національної ідентичності та культури.
Важливість рідної мови
Володіння рідною мовою є головним критерієм соціальної ідентичності й самодостатності людини та нації. Слово є базовим принципом свідомості нації, саме у мові закладене все різноманіття національного бачення світу. Рідна мова формує світогляд, передає традиції та об’єднує покоління. Збереження та розвиток рідної мови сприяє культурному багатству та різноманіттю світу.
Більше фактів про українську мову в матеріалі
П’ять цікавих фактів про милозвучність української мови
Такі прості й душевні слова допомагають підкреслити значущість рідної мови у нашому житті.
- “Зі святом рідної мови! Нехай вона буде для кожного джерелом гордості та натхнення”.
- ! Нехай наша рідна мова об’єднує серця, дарує радість і тепло в кожному слові”.
- Нехай наша мова завжди звучить у серцях і думках, а її краса передається з покоління в покоління”
За матеріалами Інтернет
День пам’яті Героїв Небесної Сотні
Хочете більше дізнатись про ці події? Тоді читайте.
Ділимось з вами підбіркою книг про події на Майдані, Революцію Гідності та її Героїв.
О. Герасименко. Написати книгу «Майдан після майдану» автора надихнуло замовчування подій на Майдані Незалежності після Революції Гідності. Тим більше, що все частіше можна почути, що революція ще не закінчилася, вона продовжується. Для багатьох учасників тих подій ще тоді, в лютому 2014 року, було це зрозуміло. Але довелося вибирати: або воювати, або тиснути на владу. Частина активістів залишилася на Майдані. Не всі їх розуміли, багато образливих слів доводилося вислуховувати. Ціле спекотне літо майданівці намагал
ися контролювати владу, підштовхувати її до реальних дій та проведення реформ.
О.Трайдакало. «Майдан. Погляд зсередини». Це історія про простих людей — справжніх, щирих, добрих і небайдужих. Проте їм судилося стати насправді незвичайними, видатними людьми. У подіях Революціїгідності на київському Майдані їм довелось поєднати доброту і терпимість із праведною люттю задля порятунку всієї України.
О.Виноградов.На сторінках книги «Слово майдана» розповіді з перших вуст: як тих, хто стояв на барикадах, так і волонтерів, сотників, медпрацівників, міліціонерів, комунальників, нянь, пенсіонерів, батьків загиблих активістів. Всі оповідання – цікаві, відверті, емоційні та по-своєму унальні.
«Небесна сотня» – це не тільки коротка хронологія подій Євромайдану, що поєднує факти з переживаннями очевидців, а й біографії тих, кого забрала революційна зима 2014 року. Герої цієї книги – звичайні люди з різних куточків нашої держави. Вони дуже різні – заробітчани, науковці, підприємці, вчителі… Хтось із них дуже любив театр, хтось писав вірші, хтось не уявляв життя без футболу, хтось вдягав рицарські обладунки та захоплювався історичною реконструкцією. Якби не Майдан, вони б ніколи не зустрілися. Це він об’єднав їх, зробив побратимами та «воїнами світла».
О.Чебанюк.35 інтерв’ю, записаних з учасниками та свідками подій Революції Гідності в Україні, складають першу книжку видавничої серії усних історій «Майдан. Пряма мова» Євромайдан – драматичний період новітньої історії України постає перед нами у спогадах, враженнях, роздумах учасників тими епізодами пережитого, які вони особисто вважають важливими, які їх найбільше вразили та запам’яталися.
20 лютого – День пам’яті Героїв Небесної Сотні
20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам’ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.
Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.
Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року.
Антологія майданівських віршів «Небесна Сотня»
До неї увійшли вірші, написані як поетами-аматорами, так і відомими авторами. Серед них – Дмитро Павличко, Мар’яна Савка, Іздрик, Олексадр Ірванець та інші.
Упорядник книги Леся Воронюк, на оголошення у соцмережах та ЗМІ про пошук поезій на тему Майдану, відгукнулось дуже багато людей. Вони надсилали свої поезії, а також вірші друзів, знайомих. Автори деяких з них й досі не відомі.
“Небесна сотня” оформлена малюнками, які художники розповсюджували на теренах всесвітньої павутини. Обкладинкою книги послужила картина художниці Марії Федюк, що якнайкраще змалювала бойовий дух героїв на Майдані.
Лютий 2025
“У мене Україна одна”.
Василь Симоненко: факти про життя і творчість поета-шістдесятника (до 90 –річчя від дня народження )
«Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.»
Поет-шістдесятник, Василь Симоненко.
Літературні критики називали його “поетом без каменю за душею”, а есеїст Євген Сверстюк зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України.
Дитинство. Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.
Життя і кохання поета Симоненка. Почав шкільне навчання Симоненко у рідному селі. По закінченні отримав золоту медаль. Згодом вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Шевченка, а після отримання диплома переїхав до Черкас, де працював у редакціях газет “Молодь Черкащини”, “Робітнича газета”, “Черкаська правда”. У редакції Симоненко познайомився з дівчиною Люсею – коханням всього життя, яка працювала там кур’єром. У 22 роки поет одружився. Згодом у родини народився син Олесь.
Творчість Василя Симоненка. Він помер у неповні 29 років. Але попри недовге життя письменник-шістдесятник залишив по собі великий творчий спадок. Провідною темою його віршів та новел завжди була доля України та людей. Писати Василь Симоненко почав у студентські роки. Однак за життя видано лише збірку лірики “Тиша і грім” (1962) і казку для дітей “Цар Плаксій та Лоскотон”. Його вірші, які допускалися до друку, коригувалися. Визнання до поета прийшло посмертно. Сам письменник про свій поетичний стиль говорив: “Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди”. Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні збірки Василя Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pоків. Ця поезія Симоненка була сатирою на радянський лад. Навесні 1960 року в Києві заснували Клуб творчої молоді, учасниками якого були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах. Інтимна лірика Симоненка видається досі та має своїх поціновувачів. Відомі поезії Василя Симоненка “Задивляюсь у твої зіниці”, де поет пише про любов до України, “Лебеді материнства” належать до громадянської лірики.
Останній вірш Симоненка. Коли стан Симоненка погіршився й він потрапив до лікарні, то продовжував творити. Останній свій вірш поет написав у грудні 1963 року. Прощай, мій зошите! Спасибі тобі, друже, Що ти думок моїх Не відцуравсь, Що ти свої клітини Тепло мружив, Коли над римами Я потом обливавсь. Ти їх сприйняв Без жодної огуди, Єдиний мій читач І шанувальник мій. Чи сприймуть їх колись І прочитають люди — Побачимо. Прощай, товариш мій
Найпопулярніші вірші Василя Симоненка
- «Ти знаєш, що ти – людина…»
- «Лебеді материнства»
- «Задивляюсь у твої зіниці»
- «Баба Онися»
- «Моя мова»
- «Любов»
- «Люди – прекрасні…»
- «Є в коханні і будні, і свята…»
- «Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок…»
- «Грудочка землі»
- «Гей, нові Колумби й Магеллани»
- «Я…»
- «Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок…»
- «Де зараз ви, кати мого народу?»
- «Дід умер»
- «Вона прийшла»
- «Україні»
- «Перехожий»
- «Казка про Дурила»
- «Подорож у країну Навпаки»
- «Цар Плаксій та Лоскотон»