МИТЦІ СУЧАСНОСТІ
ОКСАНА КОЧЕРГАН
Усе життя закохана в слово
Бібліотека ВПУ №3 пропонує читачам ближче пізнати світле і щире слово Оксани Кочерган, з яким вона крокує по життю, щедро ділячись з тими, хто хоче його почути.
———-
Чого ввижається мені
Дитинство у однім вікні,
А з іншого вже старість вигляда?
Вже сріблить скроні сивина.
Роки біжать, як та вода,
Та я душею завжди молода.
Здається донькою внуча.
Моя хай старість вибача,
Бо юність у очах моїх цвіте.
Я сію щирість і добро,
Душевний спокій і тепло,
Яке в серцях нащадків проросте
Любов’ю…
————
Знову запах бузку я весняної ночі вдихаю,
Цей п’янкий аромат зачаровує душу мою,
Цей солодкий дурман мене знову писать надихає,
І найкращі слова присвятить співаку-солов’ю.
І я вранці біжу по холодній росі до криниці.
Зупинюсь серед трав, щоб почути переспів птахів.
І джерельної я набираю у жмені водиці
Щоб цілющий нектар мою зранену душу зросив.
В цю пору весняну на землі розквітає кохання,
Є бажання полинути геть аж у ясну блакить.
І так хочеться, щоб співпадали всі наші бажання,
І кохання вогонь в наших душах хай завжди горить.
———–
Все навкруг, неначе із морозива:
Гори, ріки, поле і ліси…
Це зима – чаклунка заморозила,
Прагнучи казкової краси.
Всюди вже давно гуляє віхола,
Заміта дороги до села,
Горобці сумні сидять під стріхою,
Їм ще також хочеться тепла.
На ялинках снігурі гірляндами
Повсідались гарні, чарівні.
А на вулиці юнак з трояндами,
Він чекає, скаже «Так» чи «Ні»…
… По- весняному всміхнулось сонечко,
Весело співають солов’ї.
З квітами біжать синок, а донечка
Думає, сказати: «Так» чи «Ні».
